Финансы студентам

Економіко-правовий аспект державного регулювання підприємницької діяльності в Україні

У період активного пошуку українським урядом нових економічних моделей і стратегій, що сприятимуть розвитку національної економіки, державне регулювання підприємницької діяльності, тобто сукупність важелів впливу держави як цілісної системи органів законодавчої, виконавчої і судової влади на учасників підприємницької діяльності, є особливо актуальним процесом. Про його важливість в своєму Посланні до Верховної ради України (2012р.) говорив Президент України Віктор Янукович, зазначивши, що «вимір підприємництва має включатися в усі напрями економічної політики держави з метою формування дієвої системи умов, стимулів і мотивацій реалізації економічного потенціалу країни» [4]. Президент України звернув увагу й на те, що в процесі взаємодії українських суб’єктів підприємництва з державою є багато складностей, в тому числі корупційний тиск на суб'єктів господарювання з боку контролюючих органів. Отже державне регулювання підприємницької діяльності посідає належне місце в системі забезпечення ефективного суспільно-економічного розвитку.

Розгляду різних аспектів взаємодії держави з суб’єктами підприємництва присвятили праці багато вітчизняних і зарубіжних науковців. Водночас, у вітчизняній науковій літературі праці з проблематики підприємництва, які б враховували сучасне оновлення законодавчої бази України з питань державного регулювання господарської (в т.ч. підприємницької) діяльності представлені недостатньо. У сучасних умовах, пов’язаних з європейським вектором подальшого розвитку країни, питання взаємодії держави з бізнес-структурами залишаються актуальними, недостатньо вивченими і потребують наукового доопрацювання.

Все, що виступає предметом купівлі-продажу на ринку, є об'єктом підприємницької діяльності. Підприємництво є багатопрофільним видом економічної діяльності, яка охоплює практично всі сфери господарювання і всі види відносин, в тому числі і ті, що виникають між підприємцем (юридичною і фізичною особою-підприємцем) та державою. Внаслідок цього нормативно-правова бази щодо підприємництва в Україні досить різноманітна і має тривалу історію, яка почалася з 1991 р., коли був прийнятий Закон України «Про підприємництво». На цей час в Україні господарська діяльність (в тому числі підприємницька як вид господарської діяльності) регулюється Конституцією України, Кодексами України (Цивільним, Господарським, Податковим, Кримінальним), низкою відповідних законів, постанов, наказів та інших законодавчо-нормативних документів,  а  також програмами економічного і соціального розвитку. 

В Господарському Кодексі України (ГКУ) поняття «підприємництво» розкривається двічі (в главі 4 в ст.42 і в п.2 ст.3). Воно є дуже містким, бо в ньому по-перше, надано основні риси характеру підприємця; по-друге, сказано, що підприємництво є господарською діяльністю; по-третє, окреслено, що воно здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) і, по-четверте, конкретизована мета підприємницької діяльності.

В ст.1. Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» дуже повно розкриті поняття «господарська діяльність» і «суб'єкт господарювання». Сутність поняття «суб'єкт господарювання» також розкрито і в п.1 ст.55 ГКУ.

Суб'єктами підприємництва (учасниками підприємницької діяльності), згідно ГКУ і Цивільного Кодексу України (ЦКУ),  можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці, до яких, згідно п.1ст.51 ЦКУ застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб.

В ст.3 п.2 ГКУ говориться, що господарська діяльність може носити як комерційний, так і некомерційний характер.

В ст.42 Конституції України зазначено, що «кожен має право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом». Поряз з тим, що підприємцю надається вільний вибір як виду діяльності, так і деяких інших аспектів, існують певні обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності в Україні. Вони містяться в ст.42 Конституції України, в ст.4 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». У розділі 7 Кримінального Кодексу України міститься 29 статей, в яких перелічені заборонені види підприємницької діяльності, бо вони є протизаконними.

Статус суб'єкта підприємницької діяльності фізична і юридична (незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування) особи отримують з моменту проходження державної реєстрації і внесення запису про її проведення в Єдиний державний реєстр юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців (Єдиний  державний  реєстр).

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто «засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших  реєстраційних дій,  які  передбачені  цим  Законом,  шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру» (ст.4), визначений Законом України  «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набрав чинності з 1 липня 2004 р. Згідно ст.5 цього закону, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором, який далі самостійно повідомляє органи державної статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України. За проведення державної реєстрації, згідно ст.10 цього закону, справляється реєстраційний збір у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – за проведення державної реєстрації юридичної особи й два неоподатковуваних мінімуму  доходів громадян – за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, одержані кошти від якого зараховуються до місцевого бюджету за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи - підприємця. Законом передбачені й інші сплати, наприклад «за одержання виписки з Єдиного державного реєстру справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян» (п.10 ст.21). 

Пенсійний фонд України, на підставі п.1.4 Положення про Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування № 1005/18300, після|потім| дати отримання|здобуття||посвідки| підприємцем свідоцтва про державну реєстрацію у встановлені|установлені| терміни|проходити| обмінюється отриманою від державного реєстратора інформацією з фондами соціального страхування.

Вищенаведені зміни у процесі державної реєстрації відбуваються, але період реєстрації все ще довгий, черги великі, післяреєстраційні складнощі нікуди не зникли.

Підприємницька діяльність в обов'язковому порядку підлягає ліцензуванню. Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право підприємцю на зайняття певним  видом  господарської  діяльності. Вичерпний перелік видів господарської діяльності, що під­лягають ліцензуванню, надано в ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Ті види господарської діяльності, що даною статтею  не  передбачені, ліцензуванню не підлягають. Ліцензія на провадження певного виду господарської діяльності видається на необмежений строк. За поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування Кабінет Міністрів України може обмежити строк дії ліцензії  на провадження певного виду господарської діяльності, але він не може бути меншим, ніж п'ять років.

За одержання ліцензії (після прийняття рішення про видачу ліцензії) суб'єктом господарювання вноситься плата (разовий платіж), розмір та порядок зарахування якої до Державного  бюджету  України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за  видачу копії ліцензії справляється в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а за переоформлення ліцензії – п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Гроші за одержання, видачу копії й переоформлення ліцензій зараховуються до Державного бюджету України. Фінансування органу ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади чи державний колегіальний орган, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України або місцевого бюджету. У процесі ліцензування плата за окремі види ліцензій є високою, перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, все ще надмірний.

Є складнощі і  в процесі патентування, де також спостерігається| висока плата за патент, великі витрати часу на патентування, а також замалий вплив на інноваційну діяльність.

Згідно Податкового Кодексу України (ПКУ), в Україні встановлюються загальнодержавні (наприклад, податок на прибуток підприємств; податок на додану вартість) та місцеві (наприклад, єдиний податок) податки та збори (наприклад, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності). Податок на прибуток є дуже важливою економічною складовою в системі державного регулювання виробничо-господарськими процесами, бо він практично утворює собою бюджетні доходи. Доказом цього є той факт, що податок на прибуток склав 99,4 % від суми доходів зведеного бюджету на 2011 рік, а це 54739,4 млн. грн.[1].

В Україні  ставка податку на прибуток підприємств встановлена «з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно – 19 відсотків; з 1 січня 2014 року – 16 відсотків» [3].  Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, здійснюється в такий спосіб: з 2 грудня 2010 року ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування, а також «застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року» [3].

Згідно ст.154 ПКУ, прибуток підприємств звільняється від оподаткування, або ж оподатковується за нульовою ставкою. Від оподаткування звільнені, наприклад, підприємства, що виробляють дитяче харчування; прибуток дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності, отриманий від надання освітніх послуг; прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму [3].

ПКУ з 2012р. змінив систему оподаткування і зменшив розмір сплати податку на прибуток в Україні. Однак розширення податкових пільг суб’єктам господарювання на безповоротній основі вносить певний дисбаланс у конкурентні відносини, ускладнює адміністрування податку на прибуток. Розмір оподаткування є важким тягарем для бізнесу й поряд з недостатньою дисциплінованістю платників податків погано впливає на загальний розвиток підприємництва в Україні. Внаслідок приховування податків державний бюджет недоотримує  необхідних грошей. Складність системи документообігу, високі ставки податку на прибуток змушують підприємців приховувати реальні прибутки, нарушать закон. У сфері державної підтримки підприємництва мають місце окремі зловживання спрощеною системою оподаткування та надмірний контроль господарської діяльності з боку контролюючих державних органів.

Результати проведеного аналізу свідчать, що нормативно-правова база щодо підприємництва постійно оновлюється. В той же час вона дуже розгалужена й потребує професійного, в т.ч. методично-інструктивного доопрацювання і оновлення. Але все ж-таки механізм державного регулювання підприємницької діяльності являє собою гідну основу для нововведень та перетворень в плані усунення всього того, що спонукає підприємців до застосування нелегальних заходів. Взаємодія держави з суб’єктами підприємницької діяльності на принципах партнерства необхідна для подальшого розвитку України як правової і демократичної держави. У подальшому мають бути виконані дослідження щодо прозорості програм державної фінансової підтримки для кожного виду підприємницької діяльності залежно від зміни макроекономічної ситуації та в напрямі адаптації світового досвіду з питань державного регулювання підприємницької діяльності до реалій української економіки.

Дзюба С.Г.

 д.е.н., професор, заст. директора з наукової роботи УДУФМТ (Донецька філія), м. Донецьк

Джерела:

  1. Доходи Державного бюджету 2011 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article/main?art_id=309689&cat_id=51679&mustWords=%E2%E8%E4%E0%F2%EA%E8+%E1%FE%E4%E6%E5%F2%F3+2011&mayWords=&exactPhrase=&withoutWords=&searchDocarch=1&searchPublishing=1
  2. Господарський кодекс України  від 16.01.2003 №436-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15.
  3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
  4. Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році". [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/859/

Залишити новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
  • Дозволені теги HTML: <a> <em> <strong> <cite> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd><noindex>
  • Рядки і параграфи переносяться автоматично.

Більше інформації про опції форматування